План
Вступ 2
Научна дяльнсть 3
На чол Центрально ради 4
Трагедя Бреста 8
Шлях на Голгофу 10
Закнчення 11
Лтература 12
Вступ
У кожного народу сво сторичн постат першо величини, яких не в змоз прикрити пил вкв, як не можуть зламати х кайдани можновдадцв чи оббрехати дяч псевдонауки. До таких велетнв укрансько нацонально культури, полтич-но думки д останнх двох столть безнеречно належать Тарас Шевченко, ван Франко та Михайло Грушевський. Саме з х менами, хньою творчою спадщиною насамперед повязан де вдродження укрансько культури, науки, громадсько думки, вдродження сторично свдомост й нацонально гдност народу. Вс вони належали до революцйного крила укрансько нтелгенц, яка нколи не обмежувала поле сво дяльност суто нацональними проблемами, а поряд з усвдомленням необхдност боротьби за нацональне визволення прагнула домогтися й визволення соцального.
Саме хнй приклад, хня самопожертва непримиренна позизя революцйних демократв будили свдомсть народу, кликали його до боротьби за державнсть. На такому грунт велико сторично свдомост вирс генй М. Грушевського невтомного дослдника стор та культури укранського народу, поборника його соборност, злуки розшматованих мпералстичними силами всх укранських земель.
Але якщо постат Тараса Шевченка й вана Франка, хоч в за деологзованй ретуш, в цлому не пдлягали заборон, то Михайла Грушевського, якщо згадували, то неодмнно з негативноими ярликами. Його наукова, культурницька, педагогчна, громадсьха та полтична дяльнсть неодмнно подавались у викривленому вддзеркаленн. Протягом десятилть генального вченого вдомого полтичного дяча неодмнно зображували буржуазним рацоналстом (хоч вн був соцалстом-революцонером), деологом натхненником укрансько контрреволюц (хоч насправд вн був одним з вождв укрансько революц та федералстом), ворогом Радянсько влади (хоч вн виступав за найширше, але рвноправне спвробтництво з нею), агентом австро-нмецького мпералзму(хоч вн був його непримиренним ворогом), заклятим вррогом укранського народу (хоч вн залишався його врним сином до свое раптово смерт), фальсифкатором стор Украни (хоч нчого глибшого достоврншого за його сторичн дослдження на цй царин ми дос не мамо).
Народився М. Грушевський 17(29) вересня 1866 року в невеликому мст Холм (тепер Хелм на територ Польш), де його батько вчителював у греко-католицькй гмназ, хоч сам сповдував православну вру. У свой короткй Автобограф славетний сторик згодом вдзначав, що його родина з XIII ст. загнздилася в Чигиринському повт в самому серц Украни. Багато з його пращурв Грушв (эгодом Грушевських) були церковними службовцями, допоки його ддов Федору не вдалося перебратися пд Кив, до села Лсники.
Батько майбутнього сторика, Сергй Федорович (1833 1901), здобув свтську освту в Кив, викладав славстику. Його пдручник церковнослов'янсько мови став офцйним виданням, ним широко користувалися в усй Росйськй мпер. Мати Глафра Опакова також походила з родини служителв культу. 1869 року трьохрчний Михайле разом з батьками перездить на Кавказ, у 18801886 рр. навчаться у Тифлськй гмназ.
У гмназичн роки майбутнй сторик зачитувався книгами М.Костомарова, П. Кулша, М. Максимовича, як йому дставав батько шкльний нспектор. Батько всляко заохочував потяг сина до сторичних знань, передплачував для нього Киевскую старину, де друкувалося чимало полемчних статей про походження Рус, сторю Украни, козаччину.Мабуть, пд впливом цих перших сторичних студй юний гмназист у далекому Тифлс мр якнайскорше повернутися на Украну , по сут, ще в останньому клас визнача сво майбутн. У липн 1886 р. вн звертаться з листом до ректора Унверситету Святого Володимира, що в Кив, з проханням зарахувати його на сторичне вддлення сторико-флологчного факультету.
Научна дяльнсть
Дослдницьк нахили студента, йото постйний нтерес до стор Украни привернули увагу видатного сторика, професора Володимира Антоновича. Пд його кервництвом М. Грушевський написав чимало коротких статей, оглядв, есе. Внцем його наукових пошукв студентського пероду стала перша глибока наукова розвдка История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века, за яку автор одержав золоту медаль.
По закнченн унверситетського курсу талановитого молодого дослдника залишають при кафедр росйсько стор. Прихд Грушевського в науку збгся з кампаню жорстокого переслдування всього укранського в царськй Рос. Згодом вчений писав про т часи: ...по числу письменних Рося стоть на однм з останнх мсць помж ншими краями. А мж рзними краями Рос Украна також належить до грших, найменьше освчених.
Значно сприятлившими були умови для нацонального вдродження на захдноукранських землях. Прагнучи утримати пд свою короною клаптикову мперю, цсарський уряд Австро-Угорщини, на вдмну вд царизму, певною мрою сприяв послабленню нацональних утискв. Отож сам Галичина ста центром тяжння усх нацоиально-свдомих сил. Там створюються вогнища вдродження укрансько культури. Величезну роботу в цьому напрям проводить ван Франко. Саме навколо нього гуртуються найкращ сили укрансько нтелгенц.
1894 року Михаило Грушевський очолю щойно утворену кафедру всесвтньо стор у Льввському унверситет, яка зосереджу сво науково-педагогчн зусилля на вивченн проблем стор Схдно вропи. Того ж року вчений у великому зал Унверситету Святого Володимира блискуче захища магстерську дисертацю.
Роки професорства у вдомому в вроп Льввському унверситет стали для Грушевського школою замужнння. як талановитого викладача стор Украни та ряду нших дисциплн, як глибокого дослдника стор свого народу. Тут же виявляються неабияк його здбност як громадського дяча. Перехавши до Львова, М. Грушевський активно спвпрацю в Науковому товариств мен Шевченка, активно залуча до нього талановитих студентв, учителв, молодих науковцв. Саме спвпраця в НТШ зближу Михайла Грушевського й вана Франка. З 1897 року Грушевський очолю Товариство з великим Каменярем вдосконалю його органзацйну структуру, розширю сферу його дяльност, доклада великих зусиль, щоб укранськ дослдження набрали мжнародного розголосу.
Мабутъ, одному вченому нколи не вдалося б видати понад 100 томв Записок Наукового товариства мен Шевченка, якби вн не згуртував навколо себе талановитих молодих дослдникв, кожен з яких став помтним явищем в укранськй науц й культур кнця XIX початку XX столть.
Незважаючи на пдступи дейних противникв, польського шовнстичного бюрократичного апарату, наукових недоброзичливцв, дяльнсть могутнього тандема вана Франка та Михаила. Грушевського да надзвичайно
плдн результати. Виходить ряд лтературних та публцистичних часописв, постй-ними авторами яких стають Леся Укранка, Михаиле Коцюбинський, ван Нечуй-Левицький, Ольга Кобилянська... 1898 року нарешт з'являться перший том фундаментально стори Украни-Руси, невдовз виходить друком том другий, 1900 року третй...
Але царськ власт не дозволили розповсюджувати ц томи н на Слобдськй, н на Надднпрянськй Укран. Загадковими залишалися досягнення укрансько сторично науки и для вропи. Великим кроком на шляху подолання цього незнання стало запрошення М. Грушевського до Парижа, де вн прочитав курс лекцй з стор Украни в росйськй вльнй школ. З метою розширення наукових контактв вчений вдвду Лондон, Лейпцг, Берлн, де знаходить однодумцв серед вдомих вчених-сторикв.
Революця 1905 року в Рос певна вдлига в нацональнй полтиц, що наступила згодом, покликали М. Грушевського на дорогу його серцю Надднпрянщину. Псля вдвдання Харкова, Кива, Одеси, Санкт-Петербурга вн схиляться до повернення в Кив, де проишли його студентськ та ад'юнктськ роки. Тут мешкала його сестра Ганна Сергвна. Ал и псля перезду на береги Днпра вчений зберга якнайтснш зв'язки з Львовом.
На чол Центрально ради
Початок першо свтово вйни захопив родину Грушевських у Карпатах. Шлях додому виявився складним небезпечним: через Вдень, де були давн знайом и друз. Вони допомогли родин перебратися в талю, яка на той час ще не знала, на чиму боц вона воюватиме. Звдти через Румуню повернулися додому, в Кив. Та мсцева влада зустрла сторика холодно, недоврою. На пдстав наклепницькогозвинувачення в симпатях до Австр його було заарештовано посаджено в Лук'янвську в'язницю. Щоправда, пд тиском масових протеств у Кив, Петроград навть в Нью-Йорку власт зрештою звльняють видатного вченого, але депортують разом з родиною до Симбрська. Невдовз Грушевським дозволяють переселитися до Казан. До 1916 року професор виклада в Казансько-му унверситет цьому свордному притулку багатьох опальних петербурзьких, московських та укранських вчених-дисидентв. Згодом родина одержу вид на жительство в Москв, але з забороною вдвдувати Украну пд будь-яким приводом.
Лютнева революця 1917 року звльнила Грушевського з-пд нагляду царсько охранки. Вн негайно повертаться в Украну порина в полтичне життя. Ще пд час перебування видатного вченого в Москв його заочно обирають лдером Товариства укранських поступовцв. Виконавчий орган Товариства дуже швидко трансформуться в Центральну раду, яка д як громадська органзаця, обднуючи навколо себе широке коло людей найрзномантнших класових, деологчних полтичних переконань. Досить несподвано для самих засновникв помркованих лберально-демократичних дячв . Чи-аленка, С. фремова та Д. Дорошенка, соцал-демократв В. Винниченка та С. Петлюри, членв сцалстично-революцйно парт
М. Ковалевського, . Аристенка, М. Шаповала та нших Центральна рада дстала широку пдтримку не тльки серед кранства на материнськй земл, але й поза межами, зокрема в укранських громадах Москви, Петрограда та нших мст, де проходили мтинги, масов манфестац на пдтримку де федералзму, якою вд мен Ради виступив Грушевський.
Псля багатьох десятилть гноблення всього укранського перетворения Украни на Малоросю найголовншим для дячв Ради стало прагнення досягти консолдац, дност укранського народу представнцкв рзних полтичних груп. Гольденвейзер пзнше у свох спогадах пдкреслював. що на перших порах мы смотрели на Раду как на чисто национальное объединение, наподобие нашего Совета объединенных еврейских организаций и Польского исполнительного комитета. Роль Грушевського и полягала в тому, щоб на основ консолдац слабких ще полтично органзацйно нацональних сил перетворити це громадське збрання в орган конституцйно влади в Укран. Дуже швидко Рада перестала визнавати виконком Тимчасового уряду, що дяв у Кив, звернулася до Тимчасового уряду з декларацю про надання Укран повно автоном.
Але спроби Грушевського порозумтися з Тимчасовим урядом, або якось дйти згоди, успху не мали. Повернувшись до Кива, на засданн Центрально ради вн наполяга на негайному скликанн Всеук-ранського нацонального конгресу, який вдбувся 57 квтня 1917 р. Грушевському належала величезна роль у згуртуванн й консолдац 700 делегатв конгресу навколо де повно автоном Украни. Братання на ззд представникв рзних народностей Украни, полтичних партй соцальних верств, писав Грушевський, давало надю на майбутн будвництво нового автономного ладу в Укран.
Через мсяць, 18 травня 700 солдатських делегатв, що збралися у Кив вд дючо арм, також обрали свох представникв до Центрально ради. Ще мсяць згодом близько 1000 делегатв Укранського селянського ззду наслдували х приклад. Новообраний орган пдтримали и делегати Робтничого ззду. Усе це спричинилося до того, що Центральна рада почала вважати себе не тльки представницьким органом вдносно невелико групи нацонально-свдомих укранцв, а парламентом Украни.
Але тод як Тимчасовий уряд постйно ухилявся вд визнання де-факто укрансько автоном. Центральна рада гаяла час у безплдних дебатах про межу повноважень, обходячи так важлив проблеми, як вироблення законодавства, забезпечення мст продовольством, проведення земельно реформи створення нацонально арм.
З самого початку свого перебування на чол Центрально ради Грушевський зайняв позицю гостро критики екстремстських нацоналстичних елементв, послдовно аргументовано проводив лню на забезпечення укрансько автоном в межах федеративно республки, що мала бути створена на рунах мпер Романових. У свой промов перед 100 тисячами манфестантв 1 квтня 1917 р. в м. Кив, а також в нших зверненнях вн послдовно проголошував, що масов виступи укранцв не полишають някого сумнву щодо то полтично платформи, на якй об'днуються вс активн елементи укрансько людност. Се старе наше домагання широко нацонально-територально автоном Украни в росйськй федеративнй республц, на демократичних пдвалинах, з мцним забезпеченням нацональних меншостей нашо земл. Пдтримуючи свого загальновизнаного всеукранського полтичного лдера на засадах авто-ном и федерац стояли майже вс демократичн и лберальн парт.
Спираючись на таку загальну пдтримку укранського населення, Грушевський його однодумц поклали фундаментальн принципи автономност й федералзму в основу перших законодавчих актв Центрально ради, то були прийнят цими свордними Установчими зборами Украни.
Перебуваючи на чол Центрально ради майже вд самого початку заснування до розгону австро-нмецькими окупантями, Грушевськнй, за визнанням його сучасникв, значно еволюцонував влво. Вн вважав, що очолвши молод сили соцалств-революцонерв,
серед котрих чимало було його колишнх студентв, допоможе м уникнути зайвого екстремзму. Така його позиця викликала гостру критику з боку поступовцв, колишнх друзв-лбералв вдверто нацоналстичних елементв.
Палкий прихильник свободи рвност мж народами, Грушевський з обурснням вдповдав на нацоналстичн вихватки харквського юриста Мхновського.
В засданнях Мало ради на рвних брали участь представники меншостей, в тому числ вд польських партй, врейських, загальноросйських кадетв, меншовикв, бльшовикв, вйськових органзацй та н. На спецально присвяченому проблемам нацональ-ного та соцального рвноправ'я представництва засданн Центрально ради було заслухано доповд представникв меншин, виголошен нацональними мовами пд бурхлив оплески делегатв та гостей. Рвн права представникв усх народв, що здавна мешкали на Укран, були гарантован Другим унверсалом Центрально ради3(16)липня 1917р.
За свом складом Центральна рада аж няк не вдповдала тому ярликов, який згодом за нею було закрплено так званою марксистсько-леннською сторографю. В ни були представники переважно мсько нтелгенц, а також напвнтелгенц сльськ вчител, дрбне духовенство, чиновники, земськ службовц, молодш офцери, вихдц з заможного селянства. Оскльки укранське населення переважало у сльськй мсцевост, тож в Центральнй рад бльшсть належала вихдцям з укранського села.
Вдповдаючи сподванням насамперед укранського селянства, 10(23) червня 1917 р. Центральна рада видала свй Перший Унверсал, у якому декларувалося: Не оддляючись вд ус Рос, не розриваючи з державою Росйською, хай народ укранський на свой земл ма право сам порядкувати свом життям.
Але, як вдомо, Тимчасовий уряд не поспшав з передачею хоч якось частини влади Центральнй рад. Лише псля страшного провалу наступу вГаличин, щоб якось пдштовхнути укранцв до участ у чужй м вйн за нтереси Антанти, Керенський змушений був визнати за Центральною радою право на урядування в п'яти губернях (Кивськй, Полтавськй, Волинськй, Подльськй та Чернгвськй) ко-лишньо царсько мпер.
Напруження у вдносинах мж Центральною радою центром особливо зросло псля бльшовицького перевороту в Петроград, тому що лдери укранського нацонального руху на чол з Грушевськйм не подляли бльшовицько концепц соцалзму. Вони вважали головним творчим класом республки трудове селянство, а не переважно зрусифкований робтничий клас, прагнули зберегти нейтралтет щодо перебгу подй у Рос.
Псля проголошення Декретв Всеросйського з'зду Рад Центральна рада, втративши надю на скликання Установчих зборв прийняла Третй Унверсал 7(20) листопада 1917 р., який проголосив утворення Укрансько Народно Республки (УНР).
Було прийнято цлий пакет соцальних програм - лквдаця власност на помщицьк та нш нетрудов доходи, передача цх земель народу без викупу, встановлення 8-годинного трудового дня, державного контролю над виробництвом т.п. Забезпечувалась свобода слова, друку, ври, збрань, страйкв, недоторкансть особи, помешкання, поширення прав мсцевого самоврядування, гарант розвитку всх народностей на Укран сущих на основ нацонально-персональнй автоном та нш демократичн свободи.
Продекларувавши утворення УНР як складово частини Росйсько Республки Федерац рвних вльних народв, Унверсал встановлював суверентет УНР над землями, заселеними в бльшост укранцями: Кившиною, Волинню, Чернгвщиною, Полтавшиною, Харквшиною, Таврю (без Криму). Остаточне визначення кордонв УНР мало бути встановлене згдно вол народв сумжних територй, де бльшсть населення становили укранц. На жаль з прийняттям Третього Унверсалу Центральна рада явнозапзнилась.Вн не повернув й пдтримку дезорганзованих розчарованих мас.
Контролювати хд подй Центральна рада вже не могла. Повстання у великих мстах, вторгнення бльшовицьких збройних сил на Украну поставили питання про само снування УНР.
Дн тижн псля падння Тимчасового уряду були виршальними для Центрально ради. Гостр суперечки мж бльшовиками нацоналстами завершилися тим. що бльшовицьк делегати покинули Всеукранський ззд Рад у Кив 25грудня 1917 р. проголосили в Харков Украну Республкою Рад. Уряд новоутворенно радянсько республки беззастережно визнав над собою владу Раднаркому. Натомсть в Кив продовжувалися пошуки компромсу. Нацоналстам не вдалося взяти гору. Грущевський доклав усх зусиль, щоб консолдувати покинутий бльшовиками парламент.
Проголошення Радянсько влади в Петроград, ультиматум, пред'явлений Раднаркомом Центральнй рад, що означав фактичний вдхд бльшовикв вд принципв федералзму продовження мперсько полтики збереження дино недлимо, поставили Грушевського його прихильникв перед неминучстю сторичного вибору. В таких умовах народився Четвертий Унверсал деклараця незалежност Украни, затверджений Малою радою проголошений 24 счня 1918 року, але датований 9 (22) счня днем, коли мали збратися Установч збори.
Вдстоюючи незалежнсть повну державну самостйнсть Украни, Унверсал водночас вдбив прагнення його авторв до соцалстичного вибору в кнцевому рахунку до створення федерац соцалстичних республк усього свту. Але це бачилось десь там, у далекй перспектив. Згодом у свой статт Украна окремшна Грушевський, розумючи це твердо стоячи на грунт реалй кнця 1918 року, звертаться до свох сучасникв, а може й до нас сьогодншнх: Поки що ж перед нами велике тяжке завдання соцального полтичного будвництва на Укран. перший Президент твердо заповдав свом нащадкам: ...вс, хто щиро прийма до серця нтереси укранського народу, повинн дбати про збереження укрансько окремшност вд стороннх впливв втручань.
Але сил для захисту суверентету республки у Центрально ради не було, а дея соцалстичного федералзму ставала все бльше бльше люзорною; стомлен вйною, розгублен, полтичнодезорнтован введен в оману селянськ маси Украни фактично стояли осторонь т герочно боротьби, яку вела обеззброна Центральна рада проти бльшовицького наступу на Украну.
Коли з Петрограду надйшов ультиматум, делегати Всеукранського ззду Рад виявили майже монолтну твердсть прийняли ухвалу, що у вдповдь на погрозу вйною УНР проголошу свй нейтралтет готовнсть захищати сво нтереси, якщо буде допущено пряме втручання в укранськ справи.
Водночас почався наступ Червоно арм та нших вйськових угрупувань, на Кив. Сил у Центрально ради протистояти цьому наступов не було. 25 счня (7 лютого) вйська, депутати Центрально ради, уряд УНР залишили зруйнований палаючий Кив вдступили на Волинь.
Трагедя Бреста
Крах люзй федералзму доповнивався ускладненням зовншньо-полтнчно ситуац. Фактично вйна мж Центром Украною вже розпочалася. Однак це не завадило
спльнй росйсько-укранськй делегац вести переговори у Брест про перемир'я з австро-нмецькими властями, що розпочалися 22 грудня 1917 р. Троцький якомога затягував х, виконуючи вказвку Ленна.
Про зрадницьку роль Троцького й Грушевського у пдписанн Брестського миру в сталнськй схем Короткого курсу безкнечних варацях на цю тему, написаних впродовж 70-ти рокв, сказано чимало. Всього там було вдосталь, не було лише незалежного скептичного аналзу. Насправд вд укрансько делегац там мало що залежало. Псля призду делегац до Кива з австро-нмецькими пропозицями на руках, дс не було жодного слова про возз'днання з УНР захдноукранських земель, Грушевський опинився в скрутному становищ. Перед ним стояв вибр з двох неприйнятних умов: або вести переговори з Антантою, а це означало брати участь у чужй Укран вйн, або пдписати договр з австро-нмецькою делегацю. Як пзнше згадував кервник укрансько делегац О. Севрюк, Грушевський наполягав на тому, що мир може бути умалений лише за умови об'днання Схдно Галичини Пвнчно Буковини на правах окремо Земл Австрйсько мпер пд протекторатом австрйсько корони.
Австро-нмецьке командування не збиралося виконувати жодних умов, висунутих урядом Центрально ради. Замсть сро- синьожупанних дивзй, шо були сформован з галицьких укранцв у Австр (Грушевський просив повернути х додому), в Украну, подливши на зони впливу, рушили окупанти. Коли О. Севрюк, пдсвши у вагон Грушевського десь мж Житомиром Сарнами, розповв йому про умови миру, професор грко заплакав. Згодом псля повернення до Кива Грушевський говорив на засданн Центрально ради, що нмецьк вйська прийшли на власний розсуд, але ж у розумнн простих людей прихд бьше як 450 тисяч окупантв в Украну так чи накше пов'язувався з дями Центрально ради (це не додавало й авторитету в масах).
Псля повернення до Кива Грушевський вида клька трактатв, де вн виклада сво принципи побудови майбутньо Укрансько республки не для буржуаз, а для трудящих мас... Це мала бути народна республка з децентралзованим управлнням в нй на грунт подлу на земл за американською моделлю без жодного бюрократичного полтичного диктату центру.
Нмецько-австрйське командування недовго терпло Центральну раду. 28 квтня 1918 року, саме тод, коли депутати гостро критикували д укрансько делегац в Брест, до залу засдань вдерлася команда нмецьких солдат. Це була, за словами Винниченка, прелюдя кнця. Наступного дня в зал засидань збралися нсзаарештован депутати (Грушевський був змушений провести нч у казарм одн з укранських частин, оскльки на нього було здйснено замах росйським офцером), поханцем затвердили конституцю, внесли змни до земельного законодавства проголосили Грушевського Президентом УНР, яко вже не снувало. Саме в цей час пд наглядом нмецьких частин на Софйськй площ Скоропадського було проголошено гетьманом, який узяв на себе усю повноту влади.
Увесь перод гетьманщини професор перебував у плплл. Ще раз його бачили на Софйськй площ, коли 22 счня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР ЗУНР. Але вже 6 лютого вояки Директор вдйшли з Кива, залишивши мсто бльшовицьким вйськам. Останн дн перебування Грушевського в Укран пов'язан з його спробами створити опозицю Директор в особ Комтету захисту республки. В есервськй газет Життя Подлля Грушевський вдкрито виступив проти спроб Петлюри налагодити контакти з Антантою через французьких представникв у Одес, закликав порозумтися з бльшовиками робтничо-селянськими Радами.
Перед загрозою арешту петлюрвськими властями Грушевський вируша до Станславу (тепер вано-Франквськ), а звдти на Прагу, де вн зустрчаться з першим президентом ЧСР професором Томашем Масариком, свом давнм знайомим колегою. Там вн готуться взяти участь у робот конгресу Соцалстичного нтернацоналу. Дзнавшись про договр Петлюри з Плсудським, вн виступа з гострим осудом по-льсько нтервенц на Украну, прагне захистити нтереси Украни на Паризькй мирнй конференц. Всесвтньо вдомий вчений вдвду Берлн, Женеву, Вдень. Вн одержу пропозиц вд Оксфорда Прнстона, веде переговори з Льввським унверситетом, де запанували його опоненти. Зрештою разом з родиною вн залишаться у Баден пд Вднем (у Австр в цей час при влад перебував уряд соцал-демократв), куди до Грушевських зжджаються представники нтелектуально емграц з обох частин Украни.
Шлях на Голгофу
На початку 1921 р. укранська делегаця на ризьких переговорах знайшла можливсть передати Грушевському запрошення повернутися в Украну. Вчений вступа в зносини з головою раднаркому X. Ра-ковським. Звстки про неп початок полтики укранзац знову повертають його думками на рдну землю. З ншого боку, радянськ власт вважали за краще мати Грушевського вдома, анж за кордоном: дуже це була принадлива фгура, навколо яко могла гуртуватися опозиця. Адже настав час Генуезько конференц, Раппало... Лд невизнання блокади СРСР потроху скресав. У грудн 1923 р. видатного укранського сторика обирають членом АН УРСР, за ним резервуться кафедра укрансько стор, власт запевняють його, що вн матиме вс можливост плдно працювати.
2 березня 1924 р. родина Грушевських виздить з Вдня, а вже 7 числа палк прихильники патрарха укрансько сторично науки, визначного полтичного дяча зустрчають його на перон Кивського вокзалу. Навколо Грушевського створються школа дослдникв рзних ндпрямкв стор, культури, лтератури укранського народу, вдтворюються академчн нституц. Вчений зав'язу контакти з науковим зарубжним свтом, насамперед в вроп. В цей перод свого життя Грушевський повнстю вдходить вд полтично дяльност але ж постйно перебува пд гласним тамним наглядом ДПУ.
все ж були дн радсн. Виходять чергов томи його фундаментальних дослджень, ростуть нов поколння сторикв. Визнанням свтового значення його науково дяльност стало святкування 6О-рччя вченого-енциклопедиста в жовтн 1926 р. З ц нагоди на його адресу надйшли поздоровлння з наукових центрв США, Нмеччини. Австр. Чехословаччини, Польш, нших кран, вд рзних установ Рос Украни, приватних осб. Не було лише втання вд офцйних властей та славнозвсних стпартв, що стали на шлях вичишення укрансько культури. Само ц нституц вживають заходв до того, шоб перешкоджати поширенню серед читачв його шкдливих для радянсько влади праць.
Всупереч органзованй кампан проти вченого в Укран, пдступв його недоброзичливцв, всесоюзна академя обира його свом дйсним членом. Але становище в Укран ста нестерпним. Проходить гучний процсс проти мфчного СВУ. Засобами залякування та адмнстративного тиску ДПУ пдключають до цькування вченого його колишнх учнв спвробтникв Л.Онишкевйча. О.Оглоблна. Особлива нтенсифкувалося шельмування псля
виходу IX тому його Украни-Руси. Кокцепцю вченого стор визвольно вйни укранського народу пд проводом Богдана Хмельницького офцйна преса квалфку як нацонал-фашистську.
Зрештою вченого вдправили до Москви, де його фактично нтернують, ставлять пд постйний нагляд ДПУ, часто викликають на допити, але дають можливсть працювати в архвах. Нби вдчуваючи наближення кнця, вченнй, незважаючи на значну втрату зору. продовжу нтенсивно працювати. Вн закнчу Х том стор Украни-Руси, який був вдредагований його дочкою Катериною Михайлвною. Було пдготовлено й рукопис XI тому, який зник з ЦНБ АН УРСР уже в повонн роки за загадкових обставин. В цей же перод вн закнчу роботу над 7-м, 8-м, частиною 9-го тому стор укрансько лтератури, вида серю трактатв з стор громадсько думки XVIII столття на Укран.
Але труднощ наростають. ДПУ нкримнувало йому дейне кервництво т. зв. Укранським нацональним центром (УНЦ). Жодних доказв снування тако органзац навть ДПУ не вдалося винайти, але це не завадило його безперервним викликам на Луб'янку, а також на спвбесду з сталнським сатрапом Лазарем Кагановичем.
Восени 1934 р. дружина сторика Маря Сльвестрвна домоглася дозволу на короткочасну поздку до Кисловодська на лкування. Пд час перебування в санатор для вчених в результат неквалфкованого
медичного втручання, а фактично знову ж таки за загадкових обставин вчений помер. Йому лише нещо-давно мннуло 68 рокв, попереду ще могли бути роки плдно роботи...
Закнчення
Величезна працездатнсть, енциклопедична ерудиця, унверсалзм дозволили йому однаково плдно працювати в лтературознавств й фолькльористиц, археограф й соцолог. Найбльше гострих дискусй розгорталося по сьогодншнй день точиться навколо його фундаментально прац сторя Украни-Руси.
Свою присягу Михайло Грушевський гдно додержав. Нхто з укранських вчених не дорвняв йому числом свох лублкацй (майже 1800, в тому числ 180 книжок) Ледве чи багато вчених на свт, що могли б з ним рвнятися. Сво завдання, як сторика свого народу вн розумв дуже широко, його сумлнно талановито виконав.
Не меншими й заслуги перед народом М. С. Грушевського як полтичного дяча. Перший голова Центрально ради, перший Президент Украни вн багато доклав зусиль до згуртування доти роз'днаного мперською полтикою народу Украни, його полтичних представникв.
Звертаючись сьогодн до сторично постат драматично дол Михайла Сергйовича Грушевського видатного вченого-енциклопедиста, державного громадського дяча, який започаткував у шаленй революцйнй бур укранську державнсть, ми не можемо не вбачати в його багатющому науковому громадсько-полтичному доробку одне з головних життдайних джерел сьогоденного вдродження незалежно Украни в нестримному пориванн до миру, злагоди щасливого майбуття.
Лтература
1. М. Грушевский сторя Украни, К. 1992р.
2. Совсть укрансько державност: нарис полтично бограф
М. С. Грушевського, Вдродження, 1993р., 1,2
3. М. Грушевський свточ укрансько державност, Право Украни, 1996р., 7.