з дсциплни РЕЛГЗНАВСТВО
на тему
ЦЕРКОВНЕ ХРИСТИЯНСТВО
П Л А Н
1. РЕЛГЗНАВСТВО ЯК НАУКА............................................................ стр. 3
2. ХРИСТИЯНСТВО.......................................................................................стр. 4
3. ХРИСТИЯНСЬКЕ ВРОВЧЕННЯ КУЛЬТ..........................................стр. 6
4. НЕХРИСТИЯНСЬК ДЖЕРЕЛА..............................................................стр. 7
5. РОЗКОЛ ХРИСТИЯНСТВА......................................................................стр. 8
6. ПОЧАТОК ХРИСТИЯНСТВА НА УКРАН.........................................стр. 9
7. КАТОЛИЦИЗМ.............................................................................................стр. 10
8. ПРОТЕСТАНТИЗМ.....................................................................................стр. 14
9. ЛТЕРАТУРА................................................................................................стр. 18
3
Релгзнавство як наука
Становлення ново держави, а саме цей процес трива зараз в Укран, майже завжди супроводжуться кризовими явищами, як охоплюють вс сфери людського буття особливо соцально-економчну; вони впливають на масову свдомсть населення , в першу чергу, на релгйно-духовне життя народу. Проблеми сьогодення ставлять перед суспльством розв'язання питань суспльно-полтичного життя нашо крани, нацонального вдродження, яке вдбуваться в сучасних суперечливих умовах, тому нтерес до втчизняно стор, зокрема до стор релг в Укран, зроста. Укранська наця знаходиться, як свдомо, так пдсвдомо, в пошуках тих духовних орнтирв, як могли б зняти соцально-психологчну напругу в суспльств.
Вдродження укрансько культури вимага вдродження органчно пов'язано з важливими сторичними традицями народного життя релг, як духовного феномена.
В Укран розпочався новий етап розвитку релгйних конфесй. Однак вн породив безлч проблем, пов'язаних з нормалзацю релгйного життя, пошуками шляхв урегулювання мжцерковних вдносин, зокрема подолання гострих болючих мжконфесйних конфлктв на основ конституцйних положень приципу свободи совст вдповдного законодавства про правове регулювання дяльност релгйних органзацй .
Знання про релгю виникли разом з самою релгю, вони фксувались лише у свдомост людей, а пзнше у вигляд символчних знакв, споруд, обрядв, традицй, а це призводить до появи письмових документв, якими пергаментн та папрусн суво, а пзнше книги. Таким чином з'являються книги, збрники святого письма Ббля, Коран, Талмуд, Авеста тощо.
В священних релгйних книгах зафксован релгйн врування, а тому, щоб знати х, потрбно вчити священне письмо дано релг. В процес розвитку релг з'являються нов вросповдання, розколи, напрямки. Нов релгйн теч, напрямки, як з'являються, приймаючи святе письмо сво релг, дають йому власне тлумачення. Щоб врно зрозумти сутнсть вросповдання, потрбно знати не лише святе письмо дано релг, а й як саме тлумачать його прихильники. Саме тому вивчення релг за першоджерелами да можливсть правильно зрозумти суть.
До початку 20 ст. вивчали релгю в навчальних закладах саме такими методами, хоча цей метод хибу недолками, тому що студенти вивчали лише певний релгйний напрямок, а не, власне, релгю. Потрбно вдмтити, що з давнх часв робилися спроби вивчити зрозумти релгю в цлому, незалежно вд напрямкв. Древньогрецьк флософи Платон, який намагався дати чисте розумння релг, Демокрт Лукрецй Кар вважали релгю формою заблудження, заперечували снування богв. сторик, флософ вгемер висунув теорю походження релг (вгемеризм) як обожнення душ померлих батькв та царв. Нмецьк флософи Кант, Гегель, Шлермахер, а також французьк матералсти 18 ст. писали про сутнсть релг. Але цлсного пдходу до цього складного соцального феномена не було. Засновником релгзнавства як науки, окремо галуз наукових знань, вважаться англйський дослдник еволюцонст Тейлор, який у науковй прац Первсна культура описав походження, : сутнсть, та напрямок розвитку релг. Його дослдження в галуз релгзнавства продовжували Герберт Спенсер, Джеях Фрезер.
4
Християнство
Християнство найбльш значною свтовою релгю нашого часу, в якй розрзняють три головн напрями: православ'я, католицизм та протестантизм, а також численн бльш дрбн рзновиди. Головним об'ктом шанування християн сус Христос, якого бльшсть християнських релгй вважа водночас Богом, людиною, а дехто тльки Богом або тльки божественним посланцем. Ус християни врять або тльки думають, шо праведних псля смерт чека винагорода у вигляд вчного блаженства в раю, а гршникв покарання, яке вони уявляють соб по-рзному.
Християнство виникло у другй половин 1 ст. в одному з схдних районв Римсько мпер Палестин. Головною соцальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьб з гнобителями. Пригноблен неодноразово пдймалися на боротьбу за сво визволення. Проте ус повстання неминуче зазнавали поразки. Жорсток розправи з повстанцями посилювали настро загально апат, вдчаю та безнад, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житт. Та частина рабв пригноблених, котра вдмовилася вд боротьби, знайшла розраду в релг.
У формуванн конкретних особливостей ново релг вдграв свою роль також цлий ряд нших соцальних обставин. снування мперсько влади сприяло виробленню уявлення про диного Бога на неб. Посилення економчного, полтичного та дейного сплкування мж народами (як наслдок утворення Римсько мпер) породило в свдомост людей уявлення про наднацонального Бога, який обцяв спасння усм людям незалежно вд хньо нацональност. Розклад рабовласницького суспльного ладу вимагав вд можновладцв деологчних засобв впливу на маси привв х у зв'язку з цим до пдтримки християнсько релг.
Античне християнство мало сво дейн джерела, головними з яких були удазм, релгйно-флософськ вчення Флона та Сенеки, деологя кумрансько общини, релг схдних народв Римсько мпер.
Християнство виникло як вдгалуження удазму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завту (в удев вн називаться Танах) найдавншо частини Ббл. з Старого завту було взято багато сюжетв та образв для створення бблограф нового Бога суса Христа. Навть найважливша частина термна меся (буквально помазаник, у переклад посланець божий, рятвник людей). З удазму християнство перенесло в свй дейний арсенал вчення про диного Бога, пришестя мес, створення свту за шсть днв, про кнець свту.
Великий вплив на християнство мали де Флона та Сенеки. Александрйський флософ Флон висунув де про природжену грховнсть
людини, про необхднсть урятування душ за допомогою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвива погляди удейсько релг на месю. Флон учив, що меся ма м'я Логос (у переклад з грецько слово), що меся сам Богом. Слдом за Флоном християни дали м'я свому мес також визнали його Богом. Прийняли вони й де Флона про природжену грховнсть людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душ. У римлянина Сенеки християни запозичили етичн де про рвнсть людей перед Богом, урятування душ як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогв, покрнсть дол.
Кумранською общиною називають удейську релгйну секту, одним з районв дяльност яко було стародавн мсто Кумран. Кумранти по-свому розвивали вчення
5
про месю. Зокрема, вони вважали, що меся за свою природою людиною, що його перше пришестя, пд час якого вн постраждав за людей, вже вдбулося що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кнець свту. Ц де були пдхоплен християнськими проповдниками.
Багатий матерал для творцв християнсько деолог дали культи схдних богв: Осрса (гипет), Митри (Перся), Адонса (Фнкя), Аттса (Фргя), Будди (ндя) та н. У перш два столття нашо ери вплив рзних схдних релгй на широк верстви населення Римсько мпер був дуже великий. Ретельно аналзуючи мфи про схдних богв, ми знаходимо разючий збг подй, про як йдеться у них, з подями, викладеними у мф про Христа (переслдування немовляти злим царем, чудеса зцлення хворих та воскресння мертвих, смерть воскресння Бога та н.). Оскльки мфи про схдних богв виникли значно ранше, нж християнство, очевидно, що вони були одним з найважливших джерел бограф Христа.
Античне християнство у свому розвитку пройшло три головн пероди: первсне християнство (вд середини 1 ст. до середини II ст,), ранн християнство (вд середини II ст. до початку IV ст.) та пзн християнство ( вд початку IV ст. до кнця V ст.).
Общини первсного християнства складалися з бдних елементв, тому вони були релгю пригноблених. Церкви не було вона тльки формувалася. У перод раннього християнства в общини дедал бльше почали вливатися заможн люди, як утворювали всередин общин особливий соцальний прошарок повол захопили кервництво ними. Християнськ общини, як почали називатися парафями, об'дналися у бльш значн одиниц пископ на чол з пископами та митропол на чол з митрополитами. Церква, що виникла, стала на захист снуючих порядкв.
У перод пзнього античного християнства рабовласницький клас у свой головнй мас приднався до християнсько релг. За мператора Костянтина (323337 рр.) християнська релгя перетворилася на державну, вона користувалася економчною, полтичною та деологчною пдтримкою держави. Вдбуваться подальша централзаця церкви: пископ та митропол об'днались у патрарх на чол з патрархом. У першй половин IV ст. на територ мпер були три патрарх римська, александрйська та антохйська. У кнц IV ст. до них придналася константинопольська, а у V ст. русалимська.
Значною подю в стор християнсько церкви був перший Вселенський собор, тобто з'зд духвництва, який вдбувся у 325 р. у Нке (Мала Азя). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство ус мпер. Скликання собору означало створення дино християнсько церкви, бо в особ вселенських соборв духвництво мпер отримало свй вищий кервний центр. Хоча Вселенськ собори скликалися порвняно рдко (з IV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони вдгравали важливу роль: об'днували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню дино деолог та обрядовост.
На етап античного християнства сформувалося святе письмо християн Ббля. Етап античного християнства змнився етапом феодального християнства (VIXV ст.), коли вдбувся розкол церкви на православ'я та католицизм. Передумовою розколу був подл Римсько мпер у кнц IV ст. на Захдну з центром у Рим та Схдну з центром у Константинопол наступне завоювання у кнц V ст.захдно мпер германськими племенами.На територ, котра ранше належала Захднй мпер, утво-рилися численн феодальн держави. Схдна мперя як дина снувала до кнця XV ст.
6
Християнське вровчення культ
Основн положення християнського вровчення сформульован у Ббл та у постановах християнських вселенських соборв викладена у 12 пунктах Символу ври, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.
Згдно з Символом ври християни повинн врити в диного Бога, який виступа у трьох особах: Бога-отця, Бога-сина Бога-духа святого (свята трйця). Бог-отець розглядаться як творець свту видимого (природа та людина) невидимого (ангели). Богом-сином вважаться сус Христос з його вангельською бографю. Бог-дух святий походить вд Бога-отця, у католицизм вд Бога-сина. Християнська трйця несе на соб вдверт слди полтезму, звльнитися вд яких ця монотестична релгя так не змогла.
Найважлившим положенням християнства вважаться догмат , боговтлення, згдно з яким сус Христос, залишившись Богом, начебто став людиною, народившись вд дви Мар. Цей догмат покликаний надати всм вангельським повчанням, що приписуються Христу, авторитету божественних стин, а саме: представити християнство як боговстановлену релгю.
Велика роль вдводиться догмату спокутування, згдно з яким своми стражданнями смертю на хрест сус Христос принс себе у жертву Богу-отцю за грхи людей спокутував х. Тим самим вн начебто вдкрив людству шлях до спасння вд влади грха. Одне з центральних мсць у християнському вровченн займа догмат воскресння суса Христа, яке проголошуться запорукою майбутнього загального воскресння людей з мертвих. Догмат вознесння зобов'язу християн врити, що псля свого воскресння сус Христос тлесно вознсся на небо до Бога-отця, пдкресливши цим нкчемнсть земного буття порвняно з вчнстю, котра нби чека на людину у потойбчному свт. Такий же фантастичний характер, породжений релгйним спотворенням реальност, мають й нш християнськ догми, багато з яких нтерпретацю дохристиянських врувань, запозичених вд стародавнх схдних релгй. До таких запозичень слд вднести, зокрема, вру у безсмертя душ, уявлення про потойбчне пекло та рай, дею небесного вшанування за богоугодне життя на земл, тощо. Вимога визнати догмати абсолютними, непогршними стинами, набутими вд Бога, сприя закрпленню у свдомост вруючих спотворених уявлень про свт.
Символ ври припису врувати в дину святу, соборну та апостольську церкву, визнавати необхднсть хрещення, покладати надю на майбутн воскресння мертвих, настання псля цього вчного блаженства для праведникв та вчних мук для гршникв. Практично жодна з цих дей не породженням самого християнства,
а запозичена вд дохристиянських врувань з досить незначною переробкою стосовно культу суса Христа. Паралельно з становленням вровчення вдбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття вруючих з метою пдтримування та поглиблення хньо релгйност. Найважливш елементи християнсько обрядност називаються танствами. До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення), миропомазання (передавання хрещеному благодат святого духа шляхом змащування його ароматичною речовиною миро), вхаристя, або причастя (з'дання хлба та вина, як сприймаються як тло та кров Христа), покаяння (сповдь вруючих в свох грхах священиков, щоб одержати через нього прощення вд Бога), шлюб (здйснення у храм одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або пископа) та
7
маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою лем). Своми джерелами християнськ танства сягають первсних культових дй.
Головним християнським богослужнням лтургя (обдня, меса) театралзоване дйство, яке супроводжуться рзними заклинаннями, молитвами, музикою або спвом, читанням священного писання, поклонами, запалюванням свчок та лампад, курнням ладану тощо. Мета богослужння постйно впливаючи на розум та почуття вруючих, стимулювати хню релгйнсть, вру у надприродн сили. Разом з ушануванням Бога, дви Мар (богородиц, богоматер, мадонни) склався культ святих ушанування осб, як догодили богу вдзначен ним даром чудотворення. Серед цих святих чимало мфчних персонажв важлива роль у християнств культ хреста, який сприйматься не тльки як знаряддя Христа, а як засб спасння.
Значне мсце у християнському культ вдводиться святам: воскресння Христа, Трйця або п'ятидесятниця (на честь зшестя на апостолв святого духа, що нби було на п'ятидесятий день псля воскресння Христа), Рздво Христове тощо.
Нехристиянськ джерела
Автори ст. не згадують про християнство, до нас дйшло багато творв удейських письменникв Йосифа Флавя Флона Александрйського. Вони розробляли питання стор Палестини та удазму не могли б промовчати про нову релгю, якби в вангельському оповданн про суса Христа та в розповдях про його чудеса була хоча б крихтка сторично стини. Правда, в чудейських древностях Флавя говориться про суса Христа як про Бога, про його чудеса, смерть воскресння. Але мсце, як установлено наукою, вставкою якогось благочестивого християнського переписувача. Воно не могло належати самому Флавю, бо вн був правоврним удем не мг говорити про суса як про Бога. До того ж увесь уривок аж няк не пов'язаний ан з попереднм, ан з наступним оповданням чисто механчною вставкою. Проте твори цих письменникв мають велике значення для передстор християнства. Автори новозавтних вангелй брали у Й.Флавя майже вс дан про сторю Палестини в ст. Докладно описана Флавм чудейська вйна 66-73 рр. проти римлян яка багато в чому визначила антиримську спрямовансть автора Одкровення оанна. Твори Флона використовувались авторами нших новозавтних писань. Так само стоть справа з римським флософом Сенекою, вн жодним словом не згаду християн, але розвинут ним флософськ де широко запозичалися отцями церкви. Таким чином, хоча письменники ст. не повдомляють нчого про нову релгю, проте дан, що мстяться в хнх творах, свдчать, як створювався грунт для виникнення поширення християнства.
Зате греко-римськ автори наступного столття (Плнй Молодший, Тацт, Светонй, Лукан , головним чином, Цельс) повдомляють чимало важливих, хоча й уривчастих, вдомостей про християн християнство. Мсце в рукопису Анналв Тацта на вдмну вд вставки у твор Флавя не можна без застереження вважати вставкою, тому що тон щодо християн вдзначаться ворожстю, чого слд чекати вд представника староримсько традиц. Тут йдеться про гонння на християн в 64 р. в Рим про Христа, страченого за Понтя Плата. Це мсце, проте, сповнене суперечностей не доводить сторичност суса. Вдомост про Христа Тацт, мабуть, одержав вд християн у Кльк, де вн на початку П ст. був намсником.
8
Бльш повн вдомост про християн вдображен в листуванн Плня Молодшого з мператором Траяном (початок II ст.). Вони стосуються християнських общин у Вфн (пвнчно-захдне узбережжя Мало Аз). Траян рекоменду Плню карати осб, викритих в тому, що вони християни, якщо вони не вдмовляться вд сво ври.
Значно бльше вдомостей про християн у творах Лукана Цельса, датованих другою половиною II ст. Перший з них скептично ставився до всх видв релгйних забобонв, як язичеських, так християнських. У твор Про кончину Перегрна вн опису життя одного пройдисвта, котрий у свому бурхливому житт був пророком, главою громади, кервником збрань у християн. Перегрй, за словами Лукана, не тльки тлумачив свят книги християн, але й складав багато з них. Знущаючись над легковр'ям християн, Лукан висловлю спвчуття простакам, обдуреним Перегрном. Книга Цельса Правдиве слово присвячена критиц християнства. Цельс, як Плнй Лукан, вважав християнство марноврством, не гдним освчено людини. Вн зазначав, що упорядники вангеля три, чотири багато разв переробляють перший запис вангеля, щоб мати можливсть заперечити викриття. Його обурю та обставина, що християни не хочуть н давати, н прийняти пояснення про те, у що врують. Вони вдбуваються фразами: не випробовуй, а вруй, вра твоя спасе тебе. Працю Цельса було знищено церковниками, однак численн виписки з його книги збереглися у християнського автора III ст. Оргена, який написав твр Проти Цельса.
Таким чином, з свдчень нехристиянських письменникв виплива, що нова релгя почала поширюватися не ранше початку II ст., лише в другй половин цього столття вона почала привертати увагу язичеських письменникв. Мовчання про християнство у творах авторв ст. не було випадковим. Християнськ секти того часу були так незначн, що письменники не знали про х снування. Звдси виплива, що вангельське оповдання про чудеса, що х робили сус, апостоли, було лише благочестивою вигадкою християнських письменникв. Археологчн розкопки, що здйснювалися у всх мсцях, де можна було передбачити снування ранньохристиянських общин, вд Риму до Палестини, не дали у ст. няких слдв таких общин. У римських катакомбах найдавнш дан про християн належать до друго чверт II ст. Тим самим часом датуються найбльш ранн знахдки християнських папрусв у гипт.
Розкол християнства
Головною причиною розколу були особливост соцально-економчного та соцально-полтичного становища церкви на заход та сход вропи. На заход феодальн вдносини розвивалися досить швидко, снувала полтична роздробленсть, римський папа (так став
називати себе глава римсько патрарх) та його церковне оточення були полтичне самостйними незалежними. На сход ц феодальн вдносини розвивалися повльно, снувала полтична централзаця, константинопольський патрарх та його церковне оточення були полтичне несамостйними, залежними вд свтських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патрарха за владу над усю християнською церквою.
Процес розгалуження офцйного християнства був тривалим. Рзниця у соцально-економчному соцально-полтичному становищ церкви на заход та сход вропи привела до появи вдмнностей у вровченн та обрядовост. Вже в IX ст. вдбувалася гостра богословська полемка мж захдним та схдним духвництвом, яка закнчилася розривом вдносин мж римським папою константинопольським
9
патрархом. Однак невдовз папа та патрарх пшли на примирення. Повторний вже остаточний розрив вдбувся у 1054 р., коли папа патрарх взамно вдлучили один одного вд церкви оголосили анафему. Псля цього римська церква почала називатися католицькою (вд грецько вселенський, всеохоплюючий), а константинопольська та александрйська, антиохйська русалимська, як пдтримували , ортодоксальними. Православ'я одне з вдгалужень християнства, що дстало оформлення псля розколу церкви в 1054 р. на Схдну та Захдну. На вдмну вд католицизму православ'я не ма диного церковного центру, що об'днував би вруючих у масштаб планети. сторично склалося так, що перш християнськ центри, котр в майбутньому перебрали контроль над дяльнстю вруючих на значних територях, формувалися як самостйн церковн утворення. Згодом, з розпадом Римсько мпер, так центри визначилися в Александр, Антох, Константинопол та русалим. Вдцентров сили, що дяли у Взант, прискорили ослаблення , взамозалежност мж вказаними територями.
Початок християнства на Укран
Християнство поширювалося на Укран ще задовго до княжння Володимира Великого. Вже бля 860 р. мали охреститися Аскольд Др, що ходили великим походом на Царьгород. Укранське населення не противилося християнськй вр. Вже за горя 944 р. стояла в Кив церква св.лл й частина княжо дружини була християнська. горева дружина Ольга також прийняла християнство, але не могла приднати до ново ври сина Святослава. Вн сказав, що його дружина буде смятися з нього. Володимир Великий не тльки сам прийняв християнство, але й намагався зробити його врою цло держави. За наказом князя вс без винятку хрестилися.
Володимир у перший по хрещенн день наказав скидати долв, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали конев до хвоста й тягнули до Днпра дванадцять чоловк били його залзом. Кинули фгуру до рки й князь наказав: Як де пристане, вдбивайте його од берега, аж перейде пороги тод лишть його. Перун поплив Днпром затримався далеко за порогами, в мсц, що називалося пзнше Перунова рнь. На мсцях, де стояли доли богв, побудували християнськ церкви або божниц, як х часом називали. Краса й велич нових святинь повол згладжувала пам'ять про давню, просту вру. Проповдниками християнства спочатку були чужинц, греки або болгари. нколи це були крайн аскети, що виглядом свом викликали тривогу, як наприклад, митрополит ван Скопець, що прихав з Царьгорода 1089 р. Пзнше духовенство почали обирати з мсцевих людей, з шкл, що заснували Володимир Великий Ярослав Мудрий. Першим митрополитом з мсцевого роду був ларон, славний проповдник надворний священик Ярослава Мудрого, висвячений 1051 р. Вдруге 1147 р. без погодження з Царьгородом, висвятили на митрополита Клима Смолятича. Це теж учений книжник флософ. Собор пископв посвятив його мощами св.Климентя, що в Кив були у великй пошан. Це були спроби визволити укранську церкву з-пд прямого впливу Взант. Але пзнше царьгородський патрархат вдновив сво право присилати митрополитв до Кива.
В ц часи при церкв жив не тльки сам священик, але й численний церковний причет люди, як виконували при церкв яксь обов'язки аби церква прийняла х пд свй захист. Називали х також церковними людьми вони не пдлягали свтському судов; судив х пископ. В церковному устав Володимира Великого вони перелчен:
гумен, пп, диякон, попадя, той хто в крилас: гуменя, чернець, черниця, проскурниця, паломник, лчець, прощеник, задушний чоловк, прибчник, слпець, хромець тощо.
10
Духовн чини часто переходили з роду в рд утримувалися в тих самих родинах: сини священика ставали також священиками. Попович, що не вчився не висвятився на попа, лишався згом, людиною без стану. Для письменного духовенства вимагали звичайно невелико освти: вмння тльки читати й писати та знати церковн обряди.
Католицизм
Католицизм одним з напрямв у християнств, який виник внаслдок першого великого розколу в християнств в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Захднй (Франця, Бельгя, таля, Португаля) та Схднй (Польща, Чехя, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвя захдн област Украни) вроп, у переважнй бльшост кран Пвденно Америки; його сповду майже половина вруючих Пвнчно Америки. В Аз, Африц також католики, але вплив католицизму тут незначний.
Католицизм ма багато спльного з православ'ям водночас вдрзняться вд нших напрямв у християнств системою вровчення, культу, свордними засобами пристосування до стрмко змни соцально дяльност ново релгйно свдомост. Католицизм доповнив Символ ври новими догматами. Католицизму притаманн догмати християнства, але вн ма й специфчн риси, особливост, котрих не зна православна церква. Що це за особливостОсновним догматом католицько церкви, що вдрзня вд нших течй у християнств, догмат про непогршимсть папи Римського. Вн поляга у тому, що папа Римський, який виступа з амвона з тих чи нших питань ври морал, непогршимим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторч, але добилося тльки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикан.
Ведучи боротьбу за духовну та свтську владу, папи йшли на численн союзи з королями, користувалися опкою могутнх феодалв, невпинно примножували сво багатства посилювали полтичний вплив.
Наступний догмат католицизму це догмат про чистилище, прийнятий у 1439 р. на Флорентйському собор. Вчення про чистилище поляга в тому, що душа людини псля смерт потрапля в чистилище мсце мж пеклом рам, ма змогу очиститися вд грхв в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здйснються шляхом рзномантних випробувань. Рдн та близьк покйного за допомогою молитов внескв на користь церкви можуть полегшити випробування душ, що перебува в чистилищ. Доля душ визначалася, таким чином, не тльки поведнкою людини в земному житт, а й матеральними можливостями близьких
покйного. Дуже важливим положенням католицизму теза про особливу роль духвництва, що людина не може заслужити Божо милост самостйно, без допомоги духвництва, яке ма значн переваги перед мирянами повинно мати надзвичайн права привле. Зокрема, католицьке вровчення забороня вруючим читати Бблю, оскльки це виключним правом духвництва. Католицизм вважа канончною лише Бблю, яка написана латинською мовою, якою не волод переважна частина вруючих.
Католицька догматика встановлю необхднсть систематично сповд вруючих перед духвництвом. Кожен католик повинен мати свого духвника регулярно звтувати йому про сво думки вчинки; без систематично сповд спасння неможливе. Завдяки цй вимоз католицьке духвництво проника в особисте життя
11
вруючих, кожний крок яких перебува пд контролем ксьондза або монаха. Систематична сповдь, таким чином, дозволя католицькй церкв мати значний вплив на суспльство, особливо на жнок.
Серед релгйних положень католицько церкви й таке: немовби Христос, Богоматр свят мають таку велику кльксть заслуг, що х вистачить для забезпечення потойбчного блаженства всьому снуючому майбутньому людству. Весь цей запас добрих справ Бог надав у розпорядження католицько церкви;вона за свом розсудом може видлити певну частину цих добрих справ вруючим для спокутування грхв особистого спасння, але за це вруюч повинн платити церкв. Продажем Божественно благодат вдав спецальний трибунал при пап. Там за грош можна було отримати ндульгенцю папську грамоту, котра давала вруючим вдпущення грхв або визначала час, протягом якого можна було гршити.
Багато свордного в католицькому культ. Широко використовуються засоби емоцйного впливу на почуття вруючих. Пишнсть урочистсть притаманн католицькому культу,богослужння супроводжуться органною музикою, сольними та хоровими спвами. Богослужння в католицькому культ ведеться латинською мовою, незрозумлою бльшост вруючих. Надзвичайно велику роль у католицтв вдгра культ Богородиц, або мадонни. Християнство запозичило цей культ у бльш древнх релгй, де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Богиня родючост. В християнськй релг Богородиця була перетворена в мфчну дву Марю, що народила вд святого духа дитину суса, сина Божого. В католицтв шанування Богородиц пднесено до догмата, а культ до певно мри навть вдсунув на другий план культ Бога-отця самого Христа. Культ Мадонни допомага католицтву впливати на мльйони вруючих жнок. Католицька церква навю жнкам, що в дв Мар вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може допомогти м у всх життвих труднощах.
На третьому Вселенському Собор (Ефес, 431 р.) вдбулося визнання Мар Богородицею, а в 1854 р. було прийнято догмат про непорочне зачаття та тлесне вознесння на небо.
Значного поширення в католицизм поряд з вшануванням Богородиц набува культ святих, поклонння релквям та мощам. За час снування католицько церкви було проголошено близько 20 тис. святих майже 200 тис. блаженних. Папа Пй XI оголосив за 17 рокв свого понтифкату 34 святих 496 блаженних, а Пй XII проголошував кожного року в середньому по 5 святих 40 блаженних.
Католицька деологя надзвичайно рухома. Це яскраво проявилося в ршеннях другого Ватиканського собору, який переглянув чимало уявлень, що перестали вдповдати завданню збереження релг. На Собор внаслдок чотирирчних суперечок прийнято 16 документв, котр розкривають суть сучасного католицького модернзму. В х числ необхдно видлити чотири Конституц: Про лтургю, Про церкву, Про одкровення , Тринадцяту схему, а також дев'ять декретв: про екумензм, про пастирський обов'язок пископв, про схдн католицьк церкви, про чернецтво та н.
Соборна конституця про лтургю дозволя спрощення багатьох обрядв пристосування х до особливостей мсцевих умов. Зокрема, було дозволено частину меси проводити не латинню, а мсцевою мовою з використанням нацонально музики. Конституця рекоменду бльше часу вдводити проповдям, а богослужння проводити деклька разв на день, щоб особи, зайнят на виробництв, могли вдвдати х у зручний час. Собор винс рекомендац щодо включення до католицького культу елементв мсцевих релгй, зближення з ншими християнськими церквами, визнання танств обрядв, здйснених над католиками в нших християнських конфесях. Зокрема, визнано дйсним хрещення католикв у православних храмах, а православних у
12
католицьких. Навть католикам Китаю дозволялося поклонятися Конфуцю, вшанову-вати за китайським звичам свох предкв тощо.
На вдмну вд нших напрямв у християнств, католицизм ма мжнародний центр управлння Ватикан главу католицько церкви папу Римського, що обираться довчно. Ще в 756 р. на невеликй територ сучасно тал виникла церковна держава папська область. Вона проснувала до 1870 р., коли в процес об'днання тал було включено до талйсько держави. Псля першо свтово вйни папство вступило в союз з снуючим в тал режимом. Пй XI (1922 1939) у 1929 р. уклав з урядом Муссолн Латеранськ угоди, згдно з якими вдроджувалася папська держава Ватикан.
Ватикан самостйна держава на територ тал, розташована на Ватиканському горб, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденця папи, замок святого ангела (церковна тюрма). Глава держави Ватикан обираться з кардиналв вищих представникв духвництва на колег (конклав) кардиналв. Папа вдмовляться вд свого мен прийма нове. Збори кардиналв вдбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборв нового папи.
рархя католицько церкви спираться на сувору централзацю безумовну пдлеглсть нижчих церковних органв вищим. Очолються католицька рархя Священною колегю кардиналв. Кардинал це вища духовна особа псля папи. Кардиналв признача папа. Постйною установою Ватикану державний секретарат. Вн вда дипломатичними вдносинами з кранами, з якими Ватикан ма стосунки.
Ордени ченцв мають особлив статути. Створен для посилення впливу католицько церкви, вони мають суворо централзовану структуру. Ордени очолюють генерали, генеральн магстри, котрим пдпорядковуються провнцали (провнцальн прори), магстри, а останнм абати конвентуальн прори. Над цими особами генеральний каптул, тобто збрання кервникв рзних рангв, що збираться раз на клька рокв. Ордени пдпорядковуються безпосередньо пап Римському . Одним з перших католицьких орденв орден бенедиктинцв, заснований в тал в VI ст. Бенедиктом Нурйським. Особливим впливом орден користувався в ХХ ст. Сьогодн бенедиктинц снують у ряд кран вропи Америки, мають сво школи й унверситети, перодичн видання. В XIXIII ст. з'являться багато чернецьких орденв.
Серед чернецьких орденв важливе мсце належить так званим жебрацьким
орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Домн-канському. Ордени кармелтв, августинцв повинн вдмовитися вд особистого майна жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканцв отримав ряд привлев вд папи право проповд звершення танств, вльного викладення в унверситетах. Орден домнканцв, або братв проповдникв, заснований у 1215 р. Домнком був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовчно рес, насамперед проти альбгойцв учасникв ретичного руху XIIXIII ст. у Франц, спрямованого проти панвного становища католицько церкви в економчному й духовному житт середньовчного мста.
У 1534 р. виник орден зутв (товариство суса), заснований гнатм Лойолою (14911556) для боротьби з Реформацю, який одню з войовничих органзацй католицько церкви. Орден здйснював непримиренну боротьбу проти ресей, переслдував учених, боровся з вльнодумством, складав ндекс заборонених книг, активно сприяв закрпленню необмежено папсько влади.
зути крм трьох чернецьких обтниць (безшлюбнсть, послух, бднсть) дають зарок абсолютно покори пап Римському. Вони навть в думках не можуть пддавати сумнву вимоги папи. У статут ордену записано,- що щоб не помилитися в
13
житт, необхдно бле називати чорним, якщо того вимага церква. На основ цього положення орден зутв розробив норми морал. В х основ лежать принципи:
1) пробаблзм кожний вчинок людини можна вважати моральним, якщо вн може бути виправданий посиланням на Священне писання;
2) право помилки в думц да змогу виправдати так дяння, що засуджуються (клятвовдступництво, хибна присяга). Тут вже посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо зут у думц скаже слово нон (н) перед хибною присягою, то вн перед Богом буде чистим;
3) принцип кервного намру всякий аморальний вчинок може бути виправданий, якщо вн здйснються задля високо мети, нтересв церкви.
зутський орден вдрзняться вд нших орденв тим, що не вимага вд свох членв жити в монастирях носити монастирський одяг. Вони можуть бути тамними членами ордену.
Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацй (об'днань);З трибунали й деклька Секретаратв. Конгрегац свордн мнстерства, як очолюються групою кардиналв (34 чол.) главою префектом.
Серед них найважлившими : 1) конгрегаця священно канцеляр; 2) конгрегаця пропаганди ври веде мсонерську дяльнсть головним чином у кранах Аз та Африки. Це найзаможнша конгрегаця, яка отриму дотац вд правлячих кл: бзнесмени-католики, представники нших релгйних напрямкв (наприклад, баптисти) подають значну матеральну допомогу.
Сучасне католицтво. За майже тисячолття свого снування католицтвом накопичено значний досвд пристосування свох нститутв, деолог та форм дяльност до соцально-економчних, полтичних та культурних умов суспльства, що змнюються. Католицтво успшно вписалося в ндустральне постндустральне суспльство. Пристосовування церкви до умов зрлого капталзму було започатковано папою Львом XIII в енциклц Про нов реч, що була, власне, першою соцальною енциклкою. В нй сформульовано ставлення католицько церкви до нових реальностей, що склались в ндустральному суспльств наприкнц XIX на початку XX сторччя з засудженням класово боротьби, проголошенням приватно власност та недоторканост; йшлося також про заступництво церкви щодо осб наймано прац тощо.
Нов соцальн реал, що склалися в середин XX ст., вдбулися в дяльност папи оанна XXIII. Папа виступив за заборону ядерно збро, в пдтримку спльних дй на захист миру вруючих невруючих. Поза увагою католицько церкви не лишаться см'я. Сучасне католицтво впливова сила в свт. Вивчення його дяльност конче необхдне для розумння нашого сьогодення.
У сучаснй церкв пану надто великий консерватизм. Церковн власт Риму, здаться, бльше схильн до повернення у добр стар часи, нж до реального розумння ситуац сучасного свту людства. Ми не досягли ще синтезу мж стинною духовнстю реальною вдповдальнстю перед свтом, якому загрожу катастрофа. Не будемо, однак, забувати про те, що церква це цлий свт, що вона об'дну сотн мльйонв вруючих. Для багатьох з них релгйний деал продовжу залишатися найвищою духовною культурною цннстю, в ньому вони втлюють сво земн прагнення. На пороз третього тисячолття серед католикв постйно зроста прагнення до вироблення найширшо платформи для об'днання всх людей добро вол на основ загальнолюдських цнностей для врятування збагачення духовно культури людства.
14
Протестантизм
Протестантизм найбльш гнучка й витончена форма християнства. Особливост деолог та орнтац сучасного протестантизму зумовлен сторю його виникнення подальшого розвитку.
Християнство нколи не було однордним, у ньому постйно виникали ворож одна однй церкви, групи. Вдбувалося це тому, що християнськ де неоднаково проникали в рзн соцальн верстви, виступаючи як деологчне оформлення х класових та полтичних позицй. Починаючи з XVI ст,, дрбн прояви опозиц католицькй церкв злилися в могутнй потк, який охопив вропу, що зумовило появу нового напряму християнства протестантизму.
Це було у XVI ст. епоху Реформац, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас буржуаз, для якого рамки феодального ладу стали надто тсними. В той час римсько-католицька церква була великим центром феодально системи, догмати яко вдгравали роль священного запинала феодалзму, феодальних виробничих вдносин. Католицька церква була найзаможншим землевласником, й належало не менше трьох частин усх земельних володнь в католицьких кранах. Буржуазя, пднмаючись на боротьбу проти феодалзму, неминуче повинна була виступити й проти католицько церкви. Перший акт буржуазно революц було розграно у форм релгйно вйни, оскльки почуття свдомсть мас були в цлому вигодован духовною жею, яку м пропонувала церква. тому сторичний рух, змстом якого був перехд вд феодалзму до капталзму, повинен був набути релгйного забарвлення. Саме в цей перод розвинулася протестантська ресь на противагу феодальному католицизму.
Виступаючи проти церкви як невд'много нституту феодалзму, деологи протестантизму заперечували богослужбову практику католицько церкви, т догматичн положення, на яких вона грунтувалася. Сво ж реформи протестанти обгрунтували дйсним прочитанням священного писання (Ббл), яке вони оголосили диним авторитетом у питаннях ври.
Людина для протестантизму уже не ланкою в ланцюз надособистсно спльност. ндивдуалзаця, характерна для буржуазно епохи, перебудовою релгйних уявлень, в якй людина з свою ндивдуальною сворднстю змогла б включитись у ситуацю релгйного переживання.
Зазнала змн у протестантизм сама дея Бога. З погляду протестантсько деолог, Бог сну
тому, що вн потрбен людин, котра в нього врить. У що вриш, те й маш ось формула протестантв. Найбльш значними напрямами у протестан-тизм, що виникли в XVI ст., були лютеранство кальвнзм.
Лютеранство. Одним з перших крокв реформаторського руху був виступ у 1517 р. нмецького ченця Мартна Лютера (1483-1546) проти влади римських пап торгвл ндульгенцями. Одним з центральних догматв протестантизму стало вчення Лютера про спасння душ за допомогою ври у спокутну жертву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тльки завдяки особистй вр, яка безпосередньо даруться й Богом. Таким чином, вн виступав проти претензй католицького духовенства щодо контролю ври совст на правах посередника мж людьми Богом. Було висунуто вимогу скасування вдособленого стану священикв, усунення чернецтва, римсько кур, тобто вс рарх, яка дорого кошту. Було вдкинуто й авторитет папських декретв та послань, ршень соборв. диним авторитетом у питаннях ври було визнано священне писання, право тлумачити яке надавалося кожному вруючому.
15
Кальвнзм. На початку XVI ст. виник ще один рзновид реформаторського руху кальвнзм. Жан Кальвн, який виступив проти католицизму, очолив реформаторський рух. Головн де свого вчення вн виклав у працях Повчання в християнськй вр та Церковн настанови. Одним з головних догматв кальвнзму вчення про абсолютне приречення: ще до створення свту Бог, начебто, визначив долю людей, одним рай, ншим пекло, няк зусилля людей, няк добр справи не зможуть змнити того вироку.
Кальвнзм, стоячи на позицях консерватизму у розв'язанн докорнних соцально-полтичних проблем сучасност, пдкреслю всемогутнсть Бога нкчемнсть людини. Вчення найрадикальнше реформувало християнський культ церковну органзацю. Майже вс зовншн атрибути католицького культу кони, свчки тощо було скасовано, основне мсце у богослужнн посли читання та коментування Ббл, спви псалмв. Кервна роль в общинах вдводилася пресвтерам старшинам проповдникам, як й спрямували релгйне життя общини.
Так проходила Реформаця в Нмеччин та Швейцар. В Англ, на вдмну вд нших вропейських кран, вона розпочалася з нцативи правлячих кл. У 1534 р. англйський парламент проголосив незалежнсть церкви вд папи, а Генрха VIII главою. Церковн вдносини з Ватиканом було розрвано, закрито вс монастир, а хн майно конфсковано. В 1549 р. введено молитовник, скасовано безшлюбнсть духовенства; проте католицьк догмати та обряди було збережено.
З часом вплив протестантизму на англйську церкву посилився, що призвело до розмежування з католицизмом. В 1571 р., у перод правлння лизавети , парламент прийняв англйський символ ври з 39 статей, де заперечувалися католицький догмат про чистилище, практика ндульгенцй, папська влада, поклонння конам, святим, безшлюбнсть духовенства. Англйська церква прийняла протестантськ догмати про виправдання врою священне писання як дин джерела ври, заперечення вчення католицизму про ндульгенцю, поклонння конам. Але при цьому визнавався католицький догмат про рятвну силу церкви, церкву як необхдного посередника для врятування людей, залишився недоторканим пископат. Таким чином, англйська церква еклектично поднала в соб протестантськ та католицьк догмати. Вона прикладом компромсного варанту протестантизму, якого було досягнуто внаслдок тривало боротьби англйсько королвсько влади проти полтичних та економчних домагань папського двору.
У Шотланд реформаторський дух проходив пд прапором кальвнзму. Його представником став англйський богослов Джон Нокс (15051572). Реформаця була пов'язана з боротьбою проти династ Стюартв. Вдомо, що в кнц 60-х рокв XVI ст. Маря Стюарт, спираючись на католицьку знать пдтримку з боку папства, зазнала поразки. У Шотланд утворилася пресвтеранська церква, яка визнавала диновладдя Христа в общин вруючих та рвн права всх членв. Було скасовано сан пископа збережено пресвтерство в дус кальвнзму. В кнц XVI на початку XVII ст., в Англ виника буржуазна опозиця абсолютистському режимов, поширються кальвнзм, прихильникв якого називали пуританами. Радикальне крило пуритан цлком заперечувало принцип державно церкви, що кожна окремо взята община повинна бути вльною у вибор вросповдання. Одна з головних вимог перебудова церкви на основ конгрегац. Активзаця демократичних елементв призвела до виникнення релгйних сект конгрегацоналств, баптиств, квакерв та н
Можна зробити висновок, що головними напрямами у протестантизм були залишаються лютеранство, кальвнзм, англканство, що виникли в перод Реформац. Вс нш протестантськ утворення вдображають лише основн принципи цих течй.
16
В середин XIX ст. протестантизм проника в Росю ( баптизм, адвентизм,
вангелзм). У ЗО40-х рр. XX ст., у зв'язку з входженням захдних укранських блоруських земель, Буковини, прибалтйських держав до складу Радянського Союзу, виникло ще клька видв протестантизму (лютерани, реформатори, говсти, п'яти-десятники та н.), що стали проникати дал на схд.
У наш час налчуться бльш як 344 мли. протестантв, об'днаних у Всесвтню раду церков, яку було створено 1943 р. На територ колишнього СРСР снують так протестантськ церкви секти: лютеранська в Естон Латв, найбльша Естонська вангельська церква на чол з архпископом; кальвнсти реформатори (в Закарпатт); вангельськ християни-баптисти; адвентисти, п'ятидесятники, свдки гови, меннонти.
Догматичн особливост принципв протестантизму: врятування власною врою, пастирство всх вруючих, винятковий авторитет священного писання являють собою релгйне утвердження буржуазного способу життя. В протестантизм значно спрощено культ: скасовано облачення священикв, коштовне оздоблення церкви, дзвони, ввтар, кони. Не поклоняються мощам святих, скасовано багато свят, спецальних служб, пов'язаних з вшануванням святих.
Типовою протестантською церквою церква вангельських християн-баптиств. З не видлились адвентисти, п'ятидесятники, а з адвентизму, в свою чергу, говзм. Секта вангельських християн-баптиств (ХБ) створена в 19441947 рр. внаслдок об'днання органзац баптиств з вангельськими християнами та громадами п'ятидесятникв. Пзнше, у 1963 р., до об'днання увйшла частина громад братських меннонтв. У жовтн 1963 р. вдбувся Всесоюзний з'зд ХБ, котрий ухвалив основн принципи вросповдання.
Догматика. Ббля основний засб, за допомогою якого Бог нбито домагаться спасння людей. Ббля протиставляться людському знанню. Головна увага вдводиться Новому завту. Сучасний баптизм тлумачить вангел у свох власних нтересах. Людина одержу порятунок виправдання вд Бога не власними длами, а через вру в жертву, принесену Христом на Голгофському хрест. Але врятову тльки Бог, бо без божо
допомоги не може з'явитися вра в серцях людей.
Баптизм приваблю людей своми моральними нормами, врахову те, що для вруючих релгя завжди виступала, як наука життя, як витлумачення хнього життвого досвду, певна концепця практично дяльност поведнки людей. В морал баптиств можна видлити питання про змст життя, норми моральност, правила поведнки. Проповдуться дея богоданност морал аморальност безбожникв. Баптисти пдтримують вровчення про тридиного бога, врять у спокусливу мсю Христа, його друге пришестя, в страшний суд. Баптисти вважають, що за вс хн грхи перед Богом людьми уже понс кару Христос, а м залишаться лише врити в нього таким чином очиститися. Клька разв на тиждень, обов'язково в недлю, баптисти збираються в молитовних будинках, де проголошуються колективн молитви, лунають релгйн гмни, нердко в супровод музичних нструментв. Раз на мсяць, в першу недлю, вдбуваться причащання всх членв общини (хлбопереломлення), або вечеря любов. Обряд хрещення вдправляться над дорослими псля вдповдно релгйно пдготовки символзу духовне вдродження прийняття до общини. Баптисти заперечують хрещення немовлят, вважаючи, що т не мають ври, у дорослого ж бо вра свобода вибору. Вн свдомо обира релгю. Не вважаються танствами хрещення хлбо-переломлення. Змст життя баптисти вважають у врятуванн досягненн блаженства в раю. Баптисти вдзначають ус християнськ свята, пов'язан з менем Христа, а також одруження, похорони, дн народження членв общини. Людина, що потрапила в баптистську общину, поступово втрача зв'язок з зовншнм свтом. Все, що
17
вдбуваться поза общиною, вважаться грховним. Життя баптиста чтко регламентоване. Увесь свй вльний час вн присвячу пропаганд Ббл, баптистським зборам. Вн вдда на користь общин значну частину свого заробтку, йому не рекомендуться одружуватися з людьми ншо ври, а тим бльше з невруючими.
Збергаючи основи вровчення про культи, запозичен з баптизму, адвентисти акцентують увагу на очкуванн другого пришестя (адвентус) суса Христа заперечують безсмертя душ. Обов'язковим для членв секти внесення десятини в касу общини. Адвентисти ведуть активну мсонерську дяльнсть. Для них характерн сантарна реформа, котра вимага вд вруючого пклуватися про власне здоров'я, оскльки згдно з адвентистськими уявленнями тло посуд божий. Адвентисти подляються на клька угруповань. Найчисленншими серед них послдовники пророчиц Олени Уайт, як визнають щонедльне свято суботи (адвентисти сьомого дня). У наш час близько половини членв усх общин адвентиств проживають в Укран, здебльшого в Чернвецькй, Черкаськй, Внницькй областях. диного органзацйного центру адвентисти не мають.
П'ятидесятники врять у можливсть сходження до них святого духа безпосереднього сплкування з Богом, з надю одержати вд нього дари святого духа: здбност до вивчення нших мов, пророкування, зцлення. Збори п'ятидесятникв супроводжуються явищами масового релгйного екстазу, завдають шкоди здоров'ю. Общини п'ятидесятникв нин снують в Укран, в Блорус, Молдов, Казахстан, рзних областях Рос.
говсти визнають диного бога гову готуються до армагеддону кнця свту. Це одна з крайнх форм сектантства. В 1931 р. секта зареструвалася пд назвою Товариство свдкв гови. Свдки гови дють, головним чином, на Укран, в Молдов, на Пвнчному Кавказ, в ркутськй област та Красноярському кра. Бльшсть з них пдпорядкована Бруклнському центру в США.
Вдомий протестантський релгйний флософ Р.Нбур вважа, що причини грха кореняться у вол людей. Людина стота смертна, земна, але волод свдомстю, волею, бажанням бути подбною до Бога, вдмовляться пдкоритися вол Бога, що виявляться у прагненн втлити себе у вчност, будь-що потрапити в сторю. Особливе мсце серед релгйних поглядв на мир посдають хластичн концепц. Хлазм релгйне вчення про тисячолтн царство Боже на Земл, яке нбито переду кнцю свту. Релгя використову тут потяг людей до справедливост загально рвност, обця царство миру десь у невизначеному майбутньому, що залежить вд надприродних сил. Бога, поширю думку, що люди сам по соб безсил у боротьб з оточуючим х соцальним злом. Хластичне вчення, як традицйний релгйний пацифзм, прирка людей на пасивне чекання миру, не може задовольнити нтереси бажання вруючих, як прагнуть до бльш активно дяльност на користь миру.
18
Лтература
1. Лубський В.. РЕЛГЗНАВСТВО Кив Влбор 1997 р.
2. Каутский К.. СТОРЯ ХРИСТИЯНСТВА М.1990 р.